Як Москва знищувала українців: Колективізація.

Щорічно в останню суботу листопада Україна вшановує пам'ять тих, хто постраждав від Голодомору 1932-1933 років, а також від масових штучних голодів, що мали місце у 1921-1923 та 1946-1947 роках.

У 2024 році День вшанування пам’яті жертв голодоморів відзначатимуть 23 листопада.

Протягом місяця ми вшановуємо пам'ять жертв голоду та розглядаємо його причини, серед яких ключовою є давня ворожість Москви до України та її народу.

Редакція 057 підготувала серію матеріалів-фактів про те, що знищення українців було й досі є свідомою політикою москви.

Голодомор -- це геноцид української нації, голод, штучно створений керівництвом радянського союзу, щоб упокорити українців, остаточно ліквідувати український спротив режиму та спроби побудови самостійної, незалежної від москви Української Держави. До Голодомору московити довели шляхом спрямованих вказівок, наказів і розпоряджень, спрямованих проти українського селянства.

6 липня 1923 року було засновано Союз Радянських Соціалістичних Республік, до складу якого увійшла також Українська Соціалістична Радянська Республіка. Хоча союзний договір обіцяв рівноправність усіх республік, насправді Україна підпорядковувалася рішенням Москви.

Спершу уряд здійснив хлібозаготівлі, що означало примусове вилучення зерна у селян за заниженими цінами, фактично безкоштовно. Ті, хто відмовлявся продавати, стикалися з штрафами або кримінальними наслідками. Надалі податковий тиск на селян зріс, у 1927-1928 роках він практично подвоївся або навіть потроївся.

У 1928 році керівництво Радянського Союзу проголосило курс на колективізацію, що полягало в об'єднанні окремих приватних селянських господарств у колективні, які перебували під контролем держави. Кожному селянину нараховували певну кількість трудоднів, за які він отримував оплату у вигляді натуральних продуктів. Проте, зазвичай, ці трудодні були настільки незначними, що селян позбавляли можливості прогодувати себе та свої родини. Враховуючи глибоке почуття індивідуалізму серед українських фермерів, впровадження колгоспної системи в Україні зіткнулося з опором. З метою примусового приєднання до колгоспів, влада вдавалася до терору та пропаганди проти незгодних, яких називали "куркулями", "буржуазними націоналістами" та "контрреволюціонерами", а також знищувала їх.

Крім того, більшовики розпочали нову хвилю "розкуркулення". У Харкові проходив 12-й Всеукраїнський з'їзд рад, на якому була прийнята резолюція "Про результати та майбутнє радгоспно-колгоспного будівництва". У документі містилася вимога до радянських органів влади здійснити "ліквідацію куркульського класу".

У 1930 році процес колективізації спричинив численні протести та повстання. Протягом року в Україні відбулося понад 4000 масових акцій протесту, в яких брало участь більше мільйона селян. Освічені аграрії складали листи протесту та звернення, зокрема в Харківській області.

Так, від імені Спілки селян України до харківської центральної газети "Вісті" з вигаданої адреси "Київ, вул. Петлюри" було відправлено листа, в якому зазначалося: "Секретариат союза просит Вас поместить в "ВІСТЯХ" нашу ноту протеста, чтобы Компартия знала, что крестьянство Украины объявляет войну партии, ибо уже нет возможности терпеть дальше командование т. т. коммунистов. Да здравствует свободная Украина. Долой диктатуру большевиков... "Ще не вмерла Україна"..."

До жовтня 1931 року 68% селянських господарств і 72% орної землі в Україні стали колективізованими, що фактично означало їхню передачу державі. В результаті процесу "розкуркулення" було ліквідовано понад 352 тисячі господарств. Багато з "куркулів" опинилися за ґратами, а згодом їх відправили до спеціальних поселень на Далекій Півночі, Далекому Сході та в Сибір, де сотні з них загинули від голоду, хвороб і тяжкої праці.