Шукати нові методи просування ідей.
Пропаганда була, є і буде. Це "мрія", яку продають суспільству. Але вона завжди спирається на емоції, лише мімікруючи під серйозну розмову. Пропаганда сильна лише тоді, коли за нею стоять реальні дії.
Сучасний конфлікт значною мірою "підриває" традиційні методи управління, проте після його завершення ці інструменти знову стануть актуальними. Тому важливо підготуватися до їх повернення. Одним із таких інструментів є пропаганда. Масова свідомість має свої особливості, які відрізняються від індивідуальної, і вона вимагає специфічного підходу. Пропаганда, в свою чергу, є способом комунікації з цією масовою свідомістю.
Пропаганда завжди супроводжувала людину. Саме слово, як і формальний інститут пропаганди, з'явилося давним-давно в надрах католицької церкви для навернення невірників до віри. Ігнатій Лойола шукав і знаходив, як робити це найефективніше. Його досвід цікавив і Сергія Ейзенштейна, оскільки кіно -- це теж робота з мізками, тільки глядачів.
Сьогодні ми стикаємося з такими процесами управління свідомістю у великій кількості. Системи впливу зазвичай орієнтовані на певні соціальні групи: занадто дорого мати мільйон рекламних повідомлень для кожного з мільйонів людей. Сьогодні це не лише реклама та паблік рилейшнз, а й інформаційна війна, когнітивна війна, ментальна війна. У цих процесах відбувається зміна моделі світу в головах. У результаті людина починає думати й діяти по-іншому, оскільки перед нею відкрили інший світ. Президентські вибори також є яскравим прикладом цього.
Протягом історії людство неодноразово змінювало свої уявлення про світ. Для цього використовуються різноманітні інструменти. Освіта формує початкову концепцію, після чого починається її осучаснення. Наприклад, культура виступає як своєрідний "обмін" мріями. Мистецтво пропонує нам численні варіації. Це особливо помітно у дитячих іграх, які втілюють ці мрії. Дорослі, на відміну від дітей, не беруть участі в іграх, а просто споглядають, наприклад, фільми. Проте й вони "програють" у своїй уяві, намагаючись залишити в пам'яті щось цінне.
Мрія виступає не лише рушійною силою для бізнесу, але й політики. Кандидати на пост президента також пропонують свої мрії. Наприклад, перемога Трампа свідчить про те, що його уявлення про світ знайшло відгук у виборців, на відміну від уявлень Гарріс, яка його програла. Подібно до подій 1917 року, коли мрії стали основою змін — "вся влада народу, земля — селянам"... Це є штучна реальність, яку формують у нашій свідомості. Часто вона затуляє нам істинну реальність, адже нам її подають в готовому вигляді.
Людина існує завдяки своїм мріям. Косметичні засоби пропонують привабливість, а релігія обіцяє безсмертя. Держави формують наше уявлення про майбутнє, "продаючи" образи світу, які прагнуть отримати люди. Мрії є рушійною силою як у бізнесі, так і у політичній сфері. Проте, насправді, шлях до майбутнього не є прямим. Майбутнє виступає як мета, до якої ми прагнемо наблизитися всіма можливими способами. Але на цьому шляху існує безліч перешкод.
Підтвердження моєї думки приносить спокій, тоді як суперечливі погляди викликають збудження. Ми всі не зовсім чесно користуємося перспективами, які ще не реалізувалися. Це стосується не лише політичних діячів. Університети пропонують майбутнє, демонструючи різноманітні кар'єрні можливості. Студенти приходять туди не стільки через актуальні пропозиції, скільки через обіцянки, які відкриває перед ними майбутнє. "Ти станеш лікарем, юристом, дипломатом..." - ці перспективи приваблюють не лише молодь, а й їхніх батьків.
У 1917 році панувало гасло "геть царя", яке стало символом надії на зміни. Згодом головний військовий стратег перевороту, Троцький, зник, а країна опинилася під контролем Сталіна. У 1937 році розпочався новий етап боротьби з "ворогами народу" — ці вороги були вигаданими, але покарання для них були цілком реальними. Віртуальні супротивники отримували суворі терміни у реальному світі. Відсторонення Хрущова стало ще одним важливим поворотним моментом, коли знову виникла потреба в значних змінах.
Потім настав 1991 рік, який знову змінив систему. У Радянському Союзі домінувала візуальна уява про віртуальність. Слова стали зайвими. Захід сприймався лише через образи: візуальність здолала реальність, чужа візуальна культура переважила свою. Раніше релігія могла слугувати захистом, але за роки комуністичного режиму вона втратила свою силу. На зміну їй прийшла візуальність, яка чітко окреслювала, що є добром, а що — злом. Її сприйняття не вимагало інтелектуальних зусиль — картинки ставали зрозумілими з першого погляду. Західний кінематограф став частиною масової свідомості, сприймаючись як істина, хоча й сам був лише віртуальним. Існує спостереження: те, що бачиш, важко передати словами. Фрагменти цієї візуальної реальності закріплювалися на повсякденному рівні: джинси, жувальна гумка та інші символи західного стилю. Держава іноді намагалася боротися з цими символами: довге волосся чи джинси ставали об’єктами переслідування з боку контролюючих органів. На військових кафедрах університетів вимагали короткої стрижки. Проте така боротьба лише посилювала бажання мати те, що заборонено. Західні автомобілі взагалі вважалися символом абсолютного щастя. Їх не було ні в кого, що тільки підсилювало спокусу. Радянська система контролю не могла нічого вдіяти з цим прагненням.
Розпад СРСР став наслідком зміни суспільних ідеалів. Спочатку боролися за комунізм у всьому світі, а згодом перейшли до реалізації капіталізму на глобальному рівні. Ось як описує ті часи автор блогу "Записки з дєжурки" на російській платформі "Дзен": "Країна стрімко занурювалася у кризу, швидкість падіння лише зростала. По суті, той Радянський Союз, який ми знали, завершив своє існування 11 березня 1985 року, коли до влади прийшли зрадники та вороги народу. Далі залишалося лише гниття та розвал. Хоча на службі в армії я цього не відчував, на "гражданці" це було дуже помітно".
Один із пунктів цих "звинувачень" у блозі такий: "Вважаю, що якраз за часів "сухого закону" й почався справжній розкол радянської спільноти. "Реформаторам", точніше зрадникам із верхівки ЦК КПРС і КДБ СРСР потрібно було вбити клин у радянське співтовариство. Сухий закон -- це один із ретельно продуманих етапів знищення СРСР".
До речі, сьогодні Росія все одно не змогла розірвати пуповину із Заходом, хоча на повну силу декларує це. Наприклад, сьогодні переклади західних книжок відсутні через санкції, але їх замінили перекази, які вільно видаються. Це дивний факт контрпропагандистської боротьби.
Масова свідомість не переймається політичними питаннями; вона прагне лише до звичайного, комфортного життя. Сьогодні ностальгія за минулим існує лише в розмовах політологів, тоді як звичайні люди, які покладали сподівання на соціалізм, відчувають розчарування, адже цей режим не зміг забезпечити їхні потреби, зосередившись на виробництві ракет.
Проте у деяких людей все ще залишається сум за минулим. Наприклад, під час презентації книги "Гіркий присмак кольорових революцій" професорка Олена Пономарьова з МДІМВ (МГИМО російською) наводить думку, що однією з причин кольорових революцій стало споживацьке розбещення. Вона зазначила: "Коли зверталися до радянських громадян, можна було сказати: «Ви ж прагнули джинсів і жувальної гумки? За це доводилося продавати батьківщину»". Я також пам'ятаю одну активістку з Інституту наукової інформації з суспільних наук, яка, хитро усміхаючись в ефірі федерального каналу, зазначила: "Так, безумовно, джинси важливіші для людини, ніж абстрактна ідея про могутню країну".
І ще шматочок із її ж "плачу" з іншої новини на тому ж сайті: "Докторка політичних наук Олена Пономарьова пояснила присутнім, що за допомогою деструктивних практик соціальний протест часом намагаються спровокувати ззовні. Вона розповіла, як створюється видимість, начебто протест -- це воля народу: "Насправді це не завжди великі маси знімаються на телекамери, передаються у всіх телевізійних ефірах. Створюється кумулятивний ефект, ніби це вся країна, все суспільство бере участь у виступах протестних, насправді це не так". Важливо не піддаватися на провокації та маніпуляції, не підміняти реальну громадську думку реакцією емоційно розгойданого натовпу".
Усі ці трансформації соціальних систем, безумовно, пов’язані зі зміною цілей і прагнень, до яких прагне країна. Наприклад, у 1937 році суспільство було охоплене ідеєю ліквідації всіх ворогів народу. Сьогодні в Росії можна провести паралелі з кампанією проти "іноземних агентів".
Людину можна занурити в ілюзію, що й роблять рекламісти, політичні стратеги та спеціалісти з паблік рілейшнз, проте реальність від цього не стає іншою. Ілюзія існує у віртуальному світі, а не у фізичному.
"Мрії, мрії, де ж ваша радість?" -- писав колись один поет. Наразі ж ми стикаємося з суворою реальністю, адже війна ніколи не приносить легкості. Росія розпочала агресію, намагаючись представити свої дії як справедливі. У своїй книзі "Війна" Боб Вудворд описує спроби США відмовити Росію від цього кроку. Цю місію виконував директор ЦРУ Бернс під час бесіди з Патрушевим, одним із найближчих радників Путіна. Як зазначає автор, Патрушев відповів: "Ви повинні розуміти, що ми, росіяни, не можемо змагатися з США в економічному плані, але не слід недооцінювати нашу військову модернізацію. За останні два десятиліття ми суттєво змінили наші збройні сили. Ми здатні конкурувати на військовому фронті". Бернс, за словами Вудворда, також попередив Путіна на зустрічі: "Наслідки, які ви спостерігали у 2014 році, будуть нічим у порівнянні з тим, що ми готові зробити зараз". Він заявляв Путіну, який уважно його слухав: "Це не погроза, а просто інформація про наші плани. Ви повинні це знати. Наслідки, які ви пережили у 2014 році, будуть абсолютно незначними в порівнянні з тим, що ми можемо зробити тепер".
Як ми знаємо, попередження не подіяло. Росія думала, що повториться бездіяльність 2014 року з приводу анексії Криму, прийнявши всі ці слова за пропаганду.
Виходить, що пропаганда сильна лише тоді, коли за нею стоять реальні дії. Росія сьогодні побудована навколо загроз, скоріше уявних, а не реальних, що дозволяє успішніше управляти масовою свідомістю, оскільки загрози можуть бути й вигаданими. Їх можна як завгодно сильно роздмухувати, а можна применшувати. За своїми реакціями масова свідомість реагує радше як дитина, ніж як дорослий. Вона сильно схильна до емоцій. З цієї причини, наприклад, усі революції будуються на емоційних потрясіннях. Усіх і одразу можна поєднати лише на емоціях. Згадаймо українські приклади "революцій", коли емоційність просто зашкалювала. Вони повністю захоплюють масову свідомість, не даючи права на сумніви.
Пропаганда мімікрує під серйозну розмову, але насправді спирається не на розум, а на емоції. Емоції відключають раціональність, і людина стає частиною натовпу, де превалюють простіші реакції. Пропаганда шляхом нескінченних повторів, як це було за радянських часів, прагне того, щоб нічого "чужого" не могло опинитися ні в інформаційному, ні у віртуальному просторах.
Старі мрії поступово зникають, проте на їхньому місці з’являються нові. Вони завжди існуватимуть і залишатимуться важливими. Історія людства значною мірою формується навколо різних мрій. Сьогодні війна затуляє багато аспектів життя, але все це безумовно повернеться.
