Які причини криються за антиукраїнськими висловлюваннями Фіцо про швидкий мир з Росією?
"Мир між Росією та Україною буде встановлено за участю Сполучених Штатів. Я маю побоювання, що Україна може стати жертвою, подібно до того, як ми стали жертвами Мюнхенської угоди. Це моя думка", - зазначив прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо під час свого виступу на засіданні парламентського комітету з європейських справ.
На цю заяву вже відреагували багато словацьких політиків та суспільних діячів, які заявили, що їм соромно за такі слова голови уряду.
У колонці редактора "Європейської правди" Юрія Панченка розглядається, чому реакція України на останні антиукраїнські висловлювання Роберта Фіцо залишилася малозначною, а також які наслідки це може мати. Фіцо вважає, що в Україні є "зрада", і задається питанням, чому словацький прем'єр активно просуває ідеї про неминучість українських поступок. Пропонуємо короткий виклад цього матеріалу.
У Києві активно прагнуть ігнорувати антиукраїнські висловлювання прем'єра Словаччини Роберта Фіцо. Водночас, автор цієї статті роз’яснює, чому така стратегія має свої підстави.
В Україні, за словами Юрія Панченка, спостерігають, що Роберт Фіцо веде переговори цілком конструктивно. Однак, напередодні зустрічей у рамках міжурядових консультацій між Україною та Словаччиною, він, як правило, висловлює надзвичайно критичні зауваження на адресу України. Або ж, відразу після завершення переговорів, він спотворює їхній хід і робить явно недружні коментарі стосовно України.
Один з представників України, які брали участь у переговорах, повідомив редактору "ЄвроПравди", що під час першої міжурядової консультації Фіцо самостійно порушив питання своїх висловлювань, уточнивши, що вони призначені виключно для внутрішнього споживання і не відображають реальних можливостей співпраці з Україною.
Автор колонки зазначає, що за рік перебування Роберта Фіцо на посаді словацького прем'єра у Києві знайшли спосіб успішно з ним співпрацювати, відділяючи політичний піар від реальних інтересів.
Однак, його нещодавнє висловлювання про можливість швидкого досягнення миру дещо виходить за рамки раніше визначеної моделі.
Виступаючи у словацькому парламенті, Роберт Фіцо виправдовувався за візит до Москви свого однопартійця, євродепутатата Любоша Блахи.
Юрій Панченко підкреслює, що Блаха є одним із найближчих соратників Фіцо, і в партії Smer виконує досить специфічну роль – він висловлює ті ідеї, які Фіцо не може озвучити сам.
Отже, візит євродепутата до Москви та його численні суперечливі заяви зовсім не можна вважати випадковими чи спонтанними діями.
Особливо враховуючи, що Фіцо раніше висловлював намір відвідати Москву наступного року, щоб відзначити 80-річчя закінчення Другої світової війни.
"Такі висловлювання зустрічають заперечення з боку опозиції в Словаччині, і Фіцо змушений давати пояснення. Для цього він апелює до аргументів, які нині звучать у західних медіа: про потенційне припинення бойових дій в обмін на 'часткове членство' України в НАТО (рекомендуємо ознайомитися з нашим відео, в якому пояснюється, чому реалізація такого плану є неможливою)", - зазначає автор статті.
Панченко акцентує увагу на логічних суперечностях у висловлюваннях словацького прем'єра, які, здається, залишаються поза його увагою. З одного боку, Фіцо наводить інформацію про компроміс, пов'язаний із "частковим прийняттям" України до НАТО, а з іншого – продовжує стверджувати, що не допустить вступу України до альянсу.
Якщо розглянути це з іншого боку, можна зробити висновок, що Фіцо має намір виступити проти прагнення до "мирного вирішення" в Європі.
Однак ці аспекти не викликають занепокоєння у словацького прем’єра - він прагне відновити економічні зв'язки з Росією (і отримати переваги від Кремля за зменшення тиску з боку ЄС) та намагається знайти будь-які обґрунтування своїм діям, - підкреслює Юрій Панченко.
Це ставить перед Україною нові виклики, зазначає він.
Чи можна і далі дотримуватися нинішньої позиції "не чути нічого поганого" у ситуації, коли уряд Словаччини готується до відновлення повноцінних стосунків з РФ?
Можливо, Києву слід чітко заявити про свої червоні лінії, які ми не будемо ігнорувати за жодних обставин.
І якщо останнє твердження є справедливим, то із сигналом для Фіцо зволікати не варто.
