"Украинцы, проживающие за пределами страны, должны объединиться и стать влиятельной политической силой, как это смог сделать еврейский народ."
Повномасштабне вторгнення РФ докорінно змінило усі міжнародні процеси та явища, пов'язані з Україною. Питання діаспори - українців, що постійно проживають за кордоном, - не стали винятком.
Мільйони українців і українок, які залишили Батьківщину за короткий час починаючи з 2022 року, кардинально змінили як структуру, так і географічне розташування діаспори. Крім того, велика кількість дітей, які супроводжували своїх батьків, створила нові виклики, зокрема в контексті збереження їхньої культурної ідентичності.
"Європейська правда" провела бесіду з президентом Світового конгресу українців Павлом Ґродом, який перебуває в Києві для зустрічі з українськими лідерами. Темами обговорення стали нові функції діаспори, її роль у наданні допомоги під час війни, процеси асиміляції українців у країнах Європи та інші актуальні виклики.
Ми розміщуємо відеозапис цієї бесіди.
Для тих, хто цінує читання, ми створили стисле текстове резюме основних ідей, висловлених президентом СКУ. Нижче ви знайдете ці тези в першій особі.
В цілому більше 25 мільйонів українців перебувають поза межами України. Такого великого числа представників української діаспори не спостерігалося в жоден період історії.
Я впевнений, що насправді ця цифра наближається до 30 мільйонів, а можливо, навіть перевищує її.
25 мільйонів - це обережна та підтверджена оцінка, яка враховує 5-7 мільйонів осіб, що покинули Україну після початку повномасштабної агресії.
Загалом ми нараховуємо п'ять хвиль еміграції. Ті, хто поїхав після 2022 року - це п'ята хвиля.
Перші представники найстарішої української діаспори прибули до Канади, Австралії, Аргентини та Бразілії ще в XIX столітті. Їхні нащадки вже протягом чотирьох-п'яти поколінь мешкають поза межами України; багато з них, особливо в Південній Америці, втратили знання рідної мови. Незважаючи на це, вони усвідомлюють свою ідентичність як українці і пишаються цим. Зараз ми прагнемо перетворити їх на "політичну діаспору", адже до початку повномасштабного вторгнення такої ініціативи не існувало.
Необхідно зазначити, що значна кількість тих, хто покинув країну, втратила своє українське самовизначення і відмовилася від своєї ідентичності як українців.
Порахувати їхню кількість неможливо.
На сьогоднішній день критично важливо підтримувати українську ідентичність у максимальної кількості громадян, які виїхали під час великої війни, а також розробляти умови для їх повернення до України в післявоєнний період.
З 2022 року за кордон виїхали 600 тисяч дітей шкільного віку. З них десь половина, 320 тисяч, беруть участь в українських школах. Тобто половина не бере участі в українській освіті.
Чому так?
Багато батьків вважають, що їхнім дітям потрібно навчатися в двох різних школах одночасно — наприклад, відвідувати чеську школу в повному обсязі, а потім ще пів дня присвячувати українським урокам. Проте насправді уряд не ставить перед ними такої вимоги. Міністерство освіти вимагає, щоб діти вивчали лише три предмети: історію, літературу та рідну мову. Нещодавно Міністерство спростило правила в цій сфері.
Наразі важливо знайти способи, щоб донести до батьків та родичів українських дітей інформацію про те, що Міністерство освіти готове визнати інші навчальні дисципліни.
Це не лише важливий аспект, а й серйозна загроза для безпеки України!
Без школи і без спілкування діти загублять свою мову та українську ідентичність - і асимілюються в суспільстві тієї країни, де живуть. Як наслідок, після завершення війни вся ця родина не повернеться в Україну. Бо мами напевно вирішать лишатися у новому середовищі, до якого тепер належить дитина.
Більш того, в такій ситуації ми можемо очікувати новий сплеск еміграційних процесів.
Адже ті чоловіки, які нині беруть участь у бойових діях, після завершення війни прагнутимуть reunite з родичами, і для цього їм, ймовірно, доведеться виїхати за межі країни.
У сім'ях, де діти підтримують українську ідентичність, ймовірність їх повернення в Україну значно зростає.
Не варто недооцінювати те, що уряди європейських держав зацікавлені в асиміляції українців, які знайшли у них прихисток. Тому є вимоги, щоб українські діти вчилися мовою країни, де вони живуть - німецькою тощо.
Водночас, представники уряду європейської держави висловлюють політично коректні думки: стверджують, що прагнуть, аби українці повернулися на батьківщину та стали активними учасниками відновлення країни після війни. Проте, поки вони перебувають у нас, важливо, щоб ці люди відчували себе комфортно, як удома. Саме тому ми заохочуємо їх вивчати нашу мову і активно інтегруватися в суспільство.
Я не проти інтеграції, але є велике застереження щодо асиміляції.
Утім, треба зауважити, що інтеграція без асиміляції є можливою. Я інтегрований в канадське суспільство, але ж це не заважає мені вважати себе українцем.
Зберігати свою українську ідентичність - це не лише проходити онлайн-навчання в школі.
Необхідні установи, що формують у дітей усвідомлену українську ідентичність.
Підкажу свій власний приклад. Мої батьки переїхали до Канади після закінчення Другої світової війни і змогли вести українське життя завдяки зусиллям української громади в Канаді, яка створила відповідні умови. Там існували українські церкви, культурні центри та молодіжні організації. У Канаді, США та Австралії також функціонують українські студентські та культурні організації, хоча їх, безумовно, потрібно більше.
Але у ЄС, де зараз перебуває основна маса українців, цієї інфраструктури немає. Тож їхня побудова - одна з наших головних цілей.
Європейські держави ніколи не вважатимуть своєю задачею збереження українцями своєї ідентичності.
Якщо ми на це розраховуємо, то ми себе дуримо.
Вони цього не робитимуть.
Можуть бути політичні заяви на підтримку української спільноти. Вони можуть надати приміщення, якщо ми про цю допомогу попросимо.
Проте все це стане реальністю лише за умови нашої активності, якщо ми зможемо довести, що це дійсно потрібно нам. Мова йде не лише про ініціативу з боку української влади, а про зусилля самих громад і людей.
Українці, що перебувають у країнах ЄС з дітьми, не повинні покладатися на інших у створенні дитячого садка: зробіть це власноруч. Якщо вам цікаво відвідувати українську церкву, започаткуйте її самі.
Існує значний шанс, що українці, які живуть за межами країни, можуть перетворитися на впливову політичну силу.
Я наведу приклад єврейської громади. Хоча євреїв у світі менше, ніж українців, вони, тим не менш, мають значний вплив на політичні та економічні процеси в багатьох країнах. Чому ж нам не вдається досягти подібних успіхів?
Цей рецепт полягає в тому, що протягом багатьох століть вони виховують своїх дітей у дусі свідомого єврейства. У них є власні навчальні заклади, синагоги, а також традиція об'єднуватися та підтримувати одне одного в бізнесі.
І надзвичайно важливо, щоб ми, українці, усвідомлювали свою ідентичність і почувалися справжніми представниками нашої нації.
А бути українцями - це не лише збиратися на зустрічі, вбиратися у вишиванки і співати гарні українські пісні (що, звичайно, теж важливо). А передусім треба бути політично активними, долучатися до політичних процесів на користь України.
Звісно, чимало українців за кордоном допомагають державі вже зараз.
Це і збір коштів на гуманітарні потреби, а також на Збройні Сили України в країнах, де вони проживають. Станом на сьогодні завдяки цим зусиллям вдалося акумулювати мільярди доларів та передати величезну кількість допомоги – від бронежилетів до безпілотників.
Окрім цього, українці, що проживають за межами країни, активно підтримують політичні ініціативи.
Адвокаційна робота Світового конгресу українців та організацій, що є його складовими, нагадує світові про необхідність підтримувати Україну.
Це величезна сила, яку не варто недооцінювати. Бо політики робитимуть те, що від них вимагає суспільство. Тож ми маємо висувати ці вимоги і самі як виборці, і через наш вплив у медіа тощо.
Ще під час своєї виборчої кампанії у 2019 році президент Зеленський пообіцяв ввести систему подвійного або множинного громадянства. Реалізація цієї обіцянки є надзвичайно важливою.
Ось мій особистий приклад.
Я є українцем. Мій батько виріс на територіях, що історично належать Україні, але сьогодні входять до складу Польщі. Завдяки цьому, у мене є можливість без труднощів і без складання іспитів отримати польський паспорт у будь-який момент.
Проте я, як етнічний українець, не маю можливості отримати українське громадянство, адже з української сторони існує вимога відмовитися від свого канадського громадянства та всіх переваг, які надає канадський паспорт. Лише небагато людей готові на таке.
Зважаючи на велику кількість українців за кордоном, ми не маємо втрачати цей ресурс.
Маючи законодавчий дозвіл на множинне громадянство, закордонні українці матимуть змогу приїжджати і служити Україні, працювати на Україну. Тому ми вітали раніше і вітаємо зараз ініціативу президента Зеленського щодо "подвійного громадянства".
Водночас для нас критично важливо, щоб цей закон не створював кількох "категорій" громадянства. Я переконаний, що наявність у людини кількох громадянств не характеризує її особистість. Адже існує безліч зрадників, які мають виключно українське громадянство. Тим часом, серед українців за межами країни є чимало тих, хто готовий сприяти відновленню нашої держави.
Хоча очевидно, що не буде дозволу на подвійне громадянство тим, хто має паспорти Російської Федерації чи Білорусі.
Записи думок Павла Ґрода були здійснені Сергієм Сидоренком.
