Тарас Прохасько: Жінка на фоні війни

Не знаю, чи можна було назвати її красунею тоді, скажімо, у 1892 або 1893. Тепер мені здається, що вона була такою починаючи десь від 1918. В кожному разі, мене вона повоєнна заворожує своєю красою. Як з фільмів Берґмана і Тарковського. Як витягнуте з швидкої ріки покручене вибілене вигладжене кострубате патиччя. Тільки що груба кість, але голова велика і не кругла, пише Тарас Прохасько для порталу Збруч.

Але у 1892 прадід вибрав її. Можливо, вплинула ще й вимога швидкості і звуженості. Випускник духовної академії, селянський син з грубою кісткою, великою не круглою головою мав кілька місяців на вибір нареченої. Очевидно, що з-посеред священничих доньок. Вона була своєвільна і схильна до задуми. Він був харизматичний і неначе вийшов на вищий рівень. У неї було кілька сестер. Врешті не тільки її вибрав якийсь молодий священник, тож підозрюю, що шлюбна лотерея могла би бути й іншою. Її тато походив із козацької шляхти, які осіли у Серафинцях, а мама - з турків-зороастристів, які осіли у Серафинцях на Дністрі.

Тато в той час служив на Рогатинщині, коли відбулася його весільна церемонія. Її чоловік спочатку став помічником у татовій парафії, принаймні так зазначено в шематизмах. Тато вже мав проблеми зі здоров'ям, адже дістався до служби на дерев'яній нозі через наслідки куріння. Проте він не кидав палити, що свідчить про його рішучість та відвагу. Навіть під час Богослужіння йому вдавалося кілька разів підпалити папіросу десь за царськими вратами. Не вважав це гріхом. Зрозуміло, що вона також курила протягом усього життя і сама вирішувала, що є добрим, а що – поганим.

Ознайомтеся також: Тарас Прохасько: І синиця в долоні, і журавель, що отримав ласку.

З моменту, коли вона вирушила слідом за чоловіком, її життя на деякий час перетворилося на черговість народжень та постійних переїздів. Наприклад, другий син з'явився на світ через рік після першого у Підгірцях. Потім були ще дві доньки. Різні роду зійшлися, створивши справжній чудесний гібрид. Але незабаром почалися несподівані втрати. Старшому синові ледь виповнилося десять, коли чоловік змушений був тікати від переслідувачів за допомогою Шептицького до Америки. Важко уявити, як вона справлялася сама з маленькою компанією дітей. Звісно, чоловік пересилав гроші, а Шептицький запрошував відпочивати в гори, але все ж таки це була нелегка доля.

Через кілька років вона залишила своїх дітей і вирушила на розвідку до Америки — можливо, варто було б переїхати туди всім. Але Америка не справила на неї враження. Крім того, що не вкладалося в сучасні уявлення, у 1908 році жінкам з поважних сімей не дозволялося курити на публіці. Вона ж не могла обходитися без цигарки більше ніж півгодини. І їй не хотілося ні терпіти, ні ховатися, ні прикидатися. Можливо, вона зрозуміла, що харизма її чоловіка повністю вилилася в місіонерську діяльність, а не в цікаві домашні бесіди. Але вона провела там достатньо часу, щоб завагітніти, виносити та народити ще одну дитину. П’яту, через п’ятнадцять років після появи першої. З нею вона повернулася на пристойному трансатлантичному пароплаві у другому класі.

Знову доводиться переїжджати через гімназії старших хлопців, Коломия, Перемишль. Вони вже стали дорослими - мамині опікуни, середняки - в середині, а наймолодшій лише п’ять років, коли почалась війна. Вона й без того не знала, які кроки робити далі, тому війна стала для неї, в певному сенсі, трагічною полегкістю. Вона сама вирішувала наступні дії, усуваючи проблему вибору. Найстарший - улюбленець, доброволець УСС, перебуває на східному фронті. На рік молодший - також улюбленець, мобілізований і відправлений на італійський фронт. Львів потрапив під окупацію росіян. А наймолодша, п'ятирічна дівчинка, не встигла повернутися з канікул на Дністрі. Коли Львів звільнили, російські війська знову окупували територію, залишивши дівчинку в небезпеці.

Читайте: Тарас Прохасько: А ось так.

Потім настала Листопадова революція. Вона разом із дівчатами проводила дні і ночі на кухні та в лазареті Народного дому протягом цілого місяця. Найстарший брат також прибув з Чернівців до Львова, проте вже за кілька днів вирушив на фронт в Україну. Ця ситуація призвела до того, що його вагітна кохана в Чернівцях вчинила самогубство. Тим часом молодший син опинився в полоні на кілька років. Хоча він отримав поранення та контузію, але залишився живим. Галицькі полонені намагалися повернутися до своєї війни, проте світова політика мала інші плани. Її кузен, який був віцепрезидентом ЗУНР, не зміг допомогти ані їй, ані своїм синам. Найстарший син загинув за Збручем, і вона відчувала, що втрачає надію. Поразка України була катастрофічною. Але жити потрібно було хоча б заради доньок. Митрополит, який повернувся до Львова, не забував про її долю.

Одна з доньок підросла і вирішила стати медсестрою, спостерігаючи за пораненими, тому вирушила до батька в Америку. Інша вийшла заміж за колишнього усусa, який продовжує створювати ілюзорні українські проєкти майбутнього, і час від часу опиняється за ґратами. Наймолодша, котра пропустила своє дитинство, залишилась такою ж незалежною та задумливою, як і в юності. Складається враження, що не війна, а повоєнний стан розбив усе навколо. Вона нечасто виходить у світ, читає, перекладає, намагається пам'ятати комунікації від дітей, отримує безліч листів, вже й від внучок. Відповідає на них, а окремо зберігає воєнні листи найстаршого, на які вже ніколи не потрібно відповідати. І вона далі курить, тримаючи тонку сигарету в руці з грубими пальцями. Вона усвідомлює, що незабаром помре від раку легенів, сподіваючись, що це буде через куріння, хоча насправді це не так.

Вона абсолютно впевнена, що всі оповіді не мають кінця. Для неї я лише правнук.