Спротив заради існування

В світ вийшла нова праця історика та публіцистки з Кропивницького Світлани Орел, що отримала назву "На противагу і опір". У ній розглядається боротьба українського народу в період Голодомору 1932-1933 років.

Українці не залишились байдужими, і далеко не всі з них безпорадно йшли на мученицьку смерть. Сотні тисяч наших співвітчизників, зокрема в Південних та Східних регіонах, чітко усвідомлювали, що відбувається, та які цілі має сталінська влада. Вони також розуміли, що єдиною відповіддю на злочинні дії тоталітарного режиму має бути боротьба та опір (збройний, якщо це можливо), а також відсіч вбивцям – відсіч, що здійснюється в ім'я життя та свободи. Саме тому наративи про всепроникну покірність нашого народу – про покірність, що охоплює всі українські землі – є, принаймні, далекими від історичної реальності.

У книзі журналістки та історика з Кропивницького Світлани Орел під назвою "Всупереч і опір" розглядаються важливі аспекти протидії та боротьби. Це дослідження відкривається цитатою відомого письменника Мирослава Дочинця з його твору "Чарунки днів", яка служить потужним підґрунтям для подальшого аналізу. Мирослав Дочинець зазначає: "Всупереч. Усе, що здобуто чи захищено, є результатом опору. Це всупереч історії, всупереч важким обставинам і чужій волі. Всупереч іноземному пануванню та власним корумпованим і жалюгідним владам".

Опір — це стійкість на рідній землі та втілення українського духу. Адже діяти на захист своєї країни — це найвища форма служіння і гарантія нашого існування.

Ця ідея Мирослава Дочинця стала основою для твору пані Світлани. Авторка зазначає: "Були часи, коли Україна страждала. Радянські та російські загарбники намагалися знищити волю, внутрішню гармонію, безмежну любов і повагу до рідної землі українського селянина через голод. Голодомор, як геноцид, дійсно ослабив наційні сили... Проте, він не зміг повністю підкорити їх".

"Сьогодні російські агресори, - зазначає Світлана Орел, - знову намагаються використовувати голод як інструмент війни. Але тепер Українська держава стоїть на захисті своїх людей... У 30-х роках минулого століття проти радянсько-російського режиму могли виступати лише звичайні українські селяни. Звідки їм було черпати сили, коли вони вже потерпали від голоду і приниження з боку влади? У всьому світі сказали б, що це неймовірно. Неможливо морально протистояти такому тиску, такій руйнації, такому Злу. Проте наші люди намагалися чинити опір." Саме про це йдеться у книзі.

Історії про таке протистояння можна знайти в численних прикладах, що налічують десятки й сотні. Багато з них представлені в цій книзі. Наприклад, Павло Пугаченко, простий мешканець Благовіщенського краю (тепер це Голованівський район Кропівницького), у своєму донесенні до ГПУ повідомляв знайомим: "До весни 1932 року заплановано велике повстання; я знаю лідерів сіл Рептухи, Ладижинки, Розсуховатки та Таужного... Вони мають тісні зв’язки між собою. Вони домовилися: коли будуть готові, вони сповістять усіх ударом у дзвін. Ця влада - розбійницька, так не може тривати; хліб забирають у всіх. Навесні всі підуть на повстання... У лісі біля Умані формується повстанський загін. Керівник цієї групи стверджує, що вже є близько 200 осіб, і буде зброя... Тільки мечем і кров’ю можна здобути свободу".

Не менш красномовними і й слова іншого селянина-середняка, Пантелея Харковлюка: "Хто хоче з нами дружить - дамо обріз чи гвинтівку. Будемо робить нальоти, а як з*явиться листя, підем у ліс. Треба ще здобути кулемет".

І Павло, і Пантелей стали жертвами агентів ГПУ і загинули в ув'язненні. Павло, на жаль, помер всього через місяць після свого арешту. Жоден з них не визнав своєї провини. Лікарський висновок свідчив, що Павло пішов з життя через "порушення серцевої діяльності та значну слабкість... А Харковлюк, наймолодший з компанії, також помер у тюремній лікарні рівно через шість місяців".

Ще дуже ясний і чіткий висновок, який робили селяни: "Боротися із хлібозаготівлею - це боротися із Сатаною". Федір Нетеплюк, керівник громади віруючих ієговістів села Мечиславка, зробив такий висновок: "Причини голоду на селі, розвалу сільського господарства, страшних мук селян я бачу у тому, що партія і Радвлада колективізують сільське господарство, проводять масові хлібозаготівлі, забирають увесь хліб. Отож, партія і особисто Сталін - винуватці усіх бід на селі".

Незабаром Федір Нетеплюк разом із своїми соратниками зазнали жорстоких переслідувань з боку ГПУ.

Sure! Here’s a unique version of your text: ~~~~~~~~~~~

Це лише два приклади з безлічі, представлених у дослідженні Світлани Орел, які підтверджують, що українці не залишалися в мовчанні, не змирилися зі злом і прагнули боротися з ним, використовуючи всі доступні їм ресурси. Тоталітарна сталінська система, що зміцнювалася та почала реалізовувати свої геноцидні плани, придушила цей опір. Проте сьогодні українці — як у масовій свідомості, так і серед науковців — повинні пам’ятати, що в ті жахливі часи існували люди, здатні протистояти несправедливості.