"Більше мільйона людей по всьому світу дізнаються про нашу танцювальну сцену": як стаття українського музичного журналіста потрапила до британського видання і чому це має значення для нашого медіаринку

Антоніна довгий час хибно вважала, що танцювальна музика - це те, під що вона запально танцювала на українських дискотеках у 90-х.

На сайті відомого британського музичного журналу Mixmag опубліковано розлогий матеріал, присвячений насиченій історії української рейв-культури.

Стаття під назвою "Еволюція танцювальної музики в Україні по десятиріччям" написана, ймовірно, добре знайомим вам Ігорем Панасовим. Він є музичним оглядачем і колишнім головним редактором таких видань, як Karabas Live та Сultprostir, а також працював журналістом для Open.ua, Esquire, "Фокус" та інших українських медіа, що охоплюють музику й не тільки.

Ініціатором публікації матеріалу на сайті британського Mixmag виступив Олександр Варениця, головний редактор видання Mixmag Україна, що запустилося минулого року. Діджей Влад Фісун створив до неї музичний додаток - вініловий мікс українських електронних музикантів.

Я поговорив з Ігорем Панасовим та Олександром Вареницею щодо причин, чому українські медіа тривалий час ігнорували електронну сцену та як текст українською мовою був адаптований для міжнародних читачів.

"Про сучасну електронну сцену нині пишуть усі авторитетні медіа"

Як зазначає Ігор Панасов, перші експерименти з танцювальною музикою в Україні відбулися ще в 70-80-х роках. Після здобуття незалежності в 1991 році електронна сцена почала активно розвиватися на фоні новоствореної демократії, мов квіти на весняному полі. Проте, на жаль, наші колеги з медіа часто залишали без уваги це унікальне явище.

У 2000-х роках усе зазнало значних змін, коли в наші краї прийшла мода на нічні клуби та вечірки з танцювальною музикою. Фестиваль Global Gathering, клуб Closer, українські електронні музиканти на міжнародних лейблах, СХЕМА - розбудіть українського рейвера після нічної тусовки, і він/вона зможе розповісти вам про це, не відриваючи погляду від пляшки з мінеральною водою.

Що ж такого цікавого для іноземної аудиторії може бути в історії українського рейву? Це питання я поставив автору статті на Mixmag, Ігорю Панасову.

- Ігоре, хто спонукав тебе створити обширний матеріал про історію нашої танцювальної сцени та ще й для британської публікації?

Напередодні святкування Дня незалежності України до Олександра Варениці, головного редактора Mixmag Україна, звернулися представники з Великобританії. Вони запропонували підготувати тематичний матеріал до цієї події. Олександр, у свою чергу, запросив мене як автора. Він також активно допомагав мені в процесі створення тексту, виступаючи в ролі редактора і консультанта.

- Чи дійсно ти працюєш над книгою на цю тему?

Звісно, ось унікалізований текст: - Так, це правда. Книга під назвою "Історія українського рейву" побачить світ восени. Видавництво "Від А до Я" саме звернулося до мене з цією пропозицією. Це друкарня, яка останнім часом прагне випускати власні книги. Раніше вони займалися підготовкою повного зібрання творів Лесі Українки у 14 томах, а "Історія українського рейву" стане їхнім першим повністю оригінальним проектом.

Мені написав менеджер компанії, Іван Брижатенко. Розповів, що живе з ідеєю такої книги вже три роки, і що шукає автора, який міг би її втілити. Ми поговорили, і я зрозумів, що готовий взятися за цей виклик.

Як ти вважаєш, що саме в історії української танцювальної сцени здатне привернути увагу читачів британського Mixmag?

- У британського Mixmag обізнана та вихована аудиторія, що цікавиться розвитком електронної музики у світі (видання вперше вийшло у 1983-му у форматі друкованого журналу). Гід танцювальною сценою ще однієї європейської країни має привернути її увагу. Особливо враховуючи той факт, що від 2022-го Україна не сходить зі шпальт світових медіа.

- Де ти знайшов інформацію для своєї статті та книги? Якими джерелами користувався? З ким мав розмови?

Основою мого дослідження стало спілкування з безпосередніми учасниками подій, які формували українську рейв-культуру. Моя мета полягала в тому, щоб зібрати якомога більше інформації з перших вуст. В результаті я провів інтерв'ю з понад тридцятьма експертами. Серед них були Віталій Бардецький, засновник київського клубу Xlib та сценарист документального фільму "Вусатий фанк"; Дмитро Феліксов, організатор фестивалю Global Gathering, співзасновник Concert.ua та власник книгарні Readeat; Іван Москаленко, відомий як DJ Derbastler; Влад Фісун, діджей, музичний журналіст і промоутер, головний редактор українського Playboy, а також ведучий "Радіо Аристократи" та інші.

Під час роботи велику підтримку надав Саша Варениця, головний редактор Mixmag Україна, котрий був для мене як консультант. Значний внесок зробили також інші члени команди - Олексій Варениця та Макс Проскурня.

Окрім того, я досліджував електронні архіви, які вдалося відшукати. Вагому підтримку в цьому надали матеріали таких медіа-ресурсів, як Amnesia, DTF, БЖ, The Village, Karabas LIVE, СЛУХ.

Прослухав значний обсяг української електронної музики, починаючи з радянської епохи і до сучасності. Ознайомився з двома книгами, які мали тематичні перетини з моєю роботою: "Головні герої" (2012) Сергія Рибіка та "Книга легендарних вечірок України" (2019).

Знайомився з двома дослідженнями, що стосуються української електронної музики та вечірок. Переглянув усі відео з ютуб-проєкту True Talks, створеного діджейкою Настею. Це лише основні джерела, які я використав.

В твоїй статті зазначено, що до середини 90-х українські медіа майже не звертали уваги на електронну сцену. Як вважаєш, чому так сталося? І чи отримує вона достатньо уваги в сучасних українських ЗМІ?

Це пов'язано з тим, що в Україні на той час електронна музика загалом перебувала в глибокому андеграунді і не потрапляла на радари навіть більш-менш відомих ЗМІ. Тому епохальне значення мала просвітницька діяльність, яку вели у другій половині 90-х такі люди, як Анатолій Векслярський (програма "Місячні ТрАНбони") та DJ Pubert (він же Кузя з "Братів Гадюкіних"), а також команда проєкту Torba Party (їм вдалося створити вечірки, про які розповідали топові телеканали).

Уже на початку 2000-х років в Україні почала розвиватися незалежна мережа медіа, орієнтованих на електронну музику. Ця мережа продовжує існувати й сьогодні в різних формах: від потужних Telegram-каналів, таких як "Партія рейверів" Сергія Лещенка, до проєктів на кшталт 20ft Radio та Gasoline Radio, а також Mixmag Україна. Всі відомі урбаністичні ресурси регулярно висвітлюють новини електронної сцени. Крім того, акаунти українських діджеїв та електронних продюсерів у соцмережах також виконують функцію медіа.

Британські партнери практично не вносили змін до тексту.

Олександр Варениця зізнався, що для перекладу статті Ігоря Панасова на англійську мову редакція Mixmag Україна скористалася своєю "таємною зброєю" - Максом Ткаченком. Таємною, адже Макс відсутній у соціальних мережах.

"Макс є справжнім експертом у музиці та має відмінну освіту – він навчався іноземних мов у Донецькому національному університеті (ДонНУ). Завдяки великій кількості англомовних книг, які він прочитав в оригіналі, Макс легко вплітає в текст характерний британський гумор і сленг. Гемма та Патрік, наші колеги з британського відділу Mixmag, майже нічого не змінили в його матеріалі", – зазначає Олександр Варениця.

Шкода, що ми не змогли опублікувати матеріал Ігоря саме 24 серпня. Проте його цінність залишиться надовго, адже статтю про історію української електронної сцени ознайомляться більше мільйона людей з різних куточків світу [аудиторія Mixmag].

Що й казати: українська музична журналістика завойовує світ! Було б добре, якби ще хтось дав нашим музичним журналістам трохи грошей.