Одеса - місто архітектурного конструктивізму.

Зображення: оформлене Сергієм Дяченком приміщення заводу Кінап (виробництво кінопроекційної техніки)

Оригінал та детальну інформацію про цю будівлю можна знайти на веб-сайті Antique.

Коли мова заходить про архітектурний авангард, Одеса часто опиняється поза увагою, адже на першому плані постають такі міста, як Харків, Запоріжжя, Донецьк та Київ. Не можна забувати й про численні промислові міста на сході України, а також про вражаючі архітектурні зразки в Ужгороді, Львові, Івано-Франківську та Чернівцях. В Україні є безліч міст, що демонструють різноманіття та багатогранність архітектури функціоналізму та його епохи. Проте Одеса, зазвичай, залишається в тіні, тому ми вирішили провести невеличке дослідження "ніші" пам'яток функціоналізму в цьому місті.

Житловий комплекс на вулиці Розумовській, 2-4, був спроектований у 1928 році архітектором і цивільним інженером Л. А. Любельським. Центральний корпус, виконаний у стилі, близькому до чистого функціоналізму, спочатку пропонувався як спосіб закриття проходу. Хоча цей елемент був розроблений останнім, він став частиною основного проекту забудови, затвердженого в грудні 1928 року. Даний об'єкт є захоплюючим прикладом коливань у стилевих течіях, що відображають перехід від раціонального модерну, який панував в Одесі в 1910-х роках, до функціоналістських ідей.

Детальнішу інформацію про проєкт можна знайти на сайті PhotoBuildings.

Контекст: Одеса в епіцентрі історичних трансформацій

Розквіт Одеси відбувається в період існування вільної торгівлі з можливістю безмитного ввезення та вивозу вантажів, відомого як порто-франко (1817-1858). Це сприяло швидкому розвитку міста, насамперед завдяки активній хлібній торгівлі. У 1865 році було прокладено залізничну гілку до Балти. Чому саме до Балти? Бо саме там зосереджувався збір зернових, і на той момент Одесі більше нічого не було потрібно. Це була друга залізниця в Україні, після маршруту Львів - Перемишль (1861), в межах Австро-Угорщини.

У 1880 році в місті було введено в експлуатацію кінний трамвай, який з'явився з певним запізненням після львівського, де перший трамвай запустили у листопаді 1879 року. У 1908 році в Одесі заснували перший авіаційний клуб.

Перепис 1897 р. показав Одесу найбільшим містом України з населенням у 404 тис. В Києві було 248, у Харкові - 174, у Львові - 149, Дніпрі - 113 тис.

Протягом дев'ятнадцятого століття місто активно взаємодіяло з країнами Середземномор'я, а також через європейські порти підтримувало зв'язки з провідними культурними осередками Європи. Більшість одеських архітекторів отримали свою освіту в таких містах, як Берлін, Париж і Санкт-Петербург.

З 1864 року в Одесі функціонувало Товариство інженерів і архітекторів, а з 1869 року було відкрито архітектурний клас для тих, хто прагнув вступити на факультет архітектури Петербурзької академії мистецтв. З 1891 року студенти могли отримати інженерно-будівельну освіту в Одеській школі десятників будівництва, яка діяла до 1917 року. У її навчальний план входили курси з інженерної графіки та малювання. Хоча школа закрилася в 1917 році, в 1918 році в Одеському художньому училищі було відкрито архітектурне відділення з повноцінною освітньою програмою, що надало навчальному закладу статус вищого. Це збіглося з впровадженням нових освітніх програм в незалежній Україні. У тому ж році був заснований Одеський політехнічний інститут, до якого увійшов факультет інженерного будівництва.

У 1930 році на основі двох навчальних закладів – художнього училища та Політехнічного інституту – було засновано Одеський інститут інженерного цивільного та комунального будівництва. Сьогодні цей заклад відомий як Одеська державна академія будівництва та архітектури (ОДАБА).

Щодо національно-політичних процесів, управління Центральної влади Української Народної республіки після тривалого збройного протистояння у боротьбі за владу встановилося в місті 13 березня 1918 р., за підтримки австро-німецьких військ (перша спроба була у листопаді-грудні 1917 р.). Від травня в Україні встановився гетьманат, від 16 листопада - Директорія.

11 грудня "біла" влада здобула перемогу, яку раніше 5 квітня 1919 року скинула "червона", розпочавши жорстокий терор. Пізніше, 24 серпня, "білі" знову зайняли верх, проте з 7 лютого 1920 року "червона" влада утвердилася на тривалий час.

Проте етап становлення незалежної України, в той час як одночасно виникли Чехословаччина, Польща, Литва, Латвія, Естонія та Фінляндія, став підставою для початку архітектурного змагання у створенні сучасних держав.

Більшовицька Росія у цьому змаганні також брала участь, адже це було наочним відображенням змін. Але в Одесі у той час панував страшенний занепад, підсилений голодом 1921-1923 рр. Перші будівельні роботи 1926 р. обмежилися завершенням попередніх недобудов.

Нове будівництво в Одесі розпочалося лише у 1927 р., що майже збіглося з початком п'ятирічного плану так званої "індустріалізації" (1928-1932 рр.). В СРСР запрошувалися провідні інженерні та архітектурні фірми, було створено Держпроєктбуд - фактично філію американської компанії Albert Kahn Associates, Inc (Детройт). Всі вони запроваджували новітній архітектурний стиль - функціоналізм, адже він також відповідав завданню прискореного будівництва і надшвидкого озброєння.

1932-й - рік закінчення контрактів з іноземцями: після того, як Німеччина стала стратегічним партнером СРСР, за наказом Сталіна філія була розпущена. Це й ще початок Голодомору. І це не збіг - хліб був одним з засобів оплати іноземцям за роботу та можливістю остаточно придушити національний рух в Україні. 1932-й став поворотним зрештою й для функціоналізму, далі почалося сповзання у бік класицизму, який якнайкраще відображав ідеї тріумфу міцної влади - тоталітаризму.

Для Одеси окрім хронологічних обмежень розповсюдження функціоналізму були й інші. Місто не було індустріальним центром й не мало сировинної бази для цього. Але були наявні надлишки житлового фонду: на початок 1918 р. населення тут складало більше 600 тисяч, а на 1923 - 300 тисяч. Й до початку Другої світової війни повернути кількість населення початку ХХ ст. місто так й не встигло. Водночас відбувалося й ущільнення житлової площі.

В місті здебільшого залишалися місцеві архітектори, які продовжували працювати в рамках замовлень початку ХХ століття. Проте, вони досконало володіли різними стилями того часу і не боялися експериментувати. Одеса вирізнялася своїм архітектурним багатством та пишнотою, що ускладнювало кардинальні зміни в міському середовищі. Навіть якщо в історичному центрі були вільні ділянки, нові модерністські проекти проходили через певний етап "адаптації" до навколишнього середовища, від сміливих ідей до їх реалізації. Тому архітекторам було легше працювати не в умовах щільної квартальної забудови, а на вільних ділянках чи в комплексах, таких як освітні установи з гуртожитками, санаторії та медичні заклади.

Дорогоцінності конструктивізму

Беручи до уваги великий розмір міста, можна знайти безліч модерністських споруд. Однак, ми вибрали лише кілька з них, щоб представити певний огляд.

Фото: сайт Antique Будівля інституту інженерів Комунгоспу, арх. Ф.А. Троупянський, 1930 р., вул. Дідріхсона, 4 корпус 1

Розпочнемо з Інституту інженерів комунального господарства, який був створений у 1930 році. Ця споруда є знаковою, оскільки саме тут планувалося підготовка архітекторів нової ери. На нашу думку, це одна з найпривабливіших архітектурних пам’яток того часу.

Проєкт був створений відомим архітектором з Одеси Федором Троупянським (1874-1949), який у тому ж році заснував та очолив кафедру архітектури в даному інституті. Будівля має складну об'ємно-просторову структуру, яка була спроектована з урахуванням специфіки місцевості. Головний фасад виходить на вулицю, що вже не існує, яка перетинала сучасні вулиці Дідріхсона та Композитора Ніщинського. У центральній частині заднього фасаду розташована півкругла прибудова актового залу, доповнена окремою трапецієвидною технічною прибудовою в центрі. Загальний план має близькість до симетрії, але головний фасад створює враження асиметрії. До правого торця прибудована поперечна об'ємна конструкція великої аудиторії, що трохи виступає вперед, а ззаду має більше розширення. З лівого боку розміщені аудиторії, виконані в поперечному обсязі на три яруси, що стали композиційною домінантою всього проєкту. Головна сходова клітка виділена у вертикальний ризаліт, що виступає над дахом - вона розташована праворуч від центрального входу, але не безпосередньо над ним.

Ясно, що початкова концепція була дещо відмінною: планування лівого флангу та місце розширення відзначає деформаційний шов. Можливо, в першій версії лівий бічний фасад закінчувався ззаду півколом прибудови актового залу, що порушувало класичну симетрію, а також максимально використовувало циліндричну форму у просторовій композиції об'ємів, що ми ще неодноразово спостерігатим.

У цьому проекті використано ключовий аспект одеського функціоналізму – вертикальна сходова клітка, оздоблена склом, яка отримала назву "градусник". Вертикальне суцільне скління поділено на дрібні елементи, оформлені рамами у вигляді вертикальних прямокутників, які періодично чергуються з більш широкими рамами, що створює асоціацію з градусником.

Ще один цікавий аспект сходової клітки полягає в методі підвищення її висоти. Аттик, що оточує будівлю, простими рухами піднімався вище лінії, де починається дах, без використання карнизів або інших традиційних елементів, що дозволяло приховувати схили даху, водостічні системи та інші конструктивні елементи. Хоча це ускладнювало процес водовідведення, водночас досягалася бажана простота геометричних форм, характерна для конструктивістів. Таким чином, незважаючи на те, що дах навколо будівлі залишався повністю чотирисхилим на одному рівні спільного мауерлату (справжні плоскі дахи почнуть з'являтися лише в 60-х роках), цей підхід до аттику дозволяв варіювати висоту простих споруд, грати з об'ємами і досягати художньої виразності. Адже модерністи прагнули уникати будь-якого декоративного оформлення та традиційних конструктивних форм, таких як складно профільовані карнизи, сандрики чи трикутні фронтони.

Набув популярності також новий художній прийом – оформлення фасадів, що поєднує дві текстури та кольори. Основним відтінком виступає колір, схожий на бетон, який іноді є справжнім бетоном, а також відтінок червоної цегли або фактура, що імітує різні види кладки з червоної (керамічної) цегли. Ця тенденція, зокрема, знайшла своє відображення в Німеччині, де червона цегла з глянцевим покриттям стала ключовим матеріалом для модерністських архітекторів. У таких проектах окремі поверхні обробляли, стилізуючи їх під бетонні панелі для створення більш виразного образу, тобто застосовували дещо незвичний підхід. Все почалося з використання бетону в промисловому будівництві, де також активно використовували цеглу. Це поєднання стало класичним для модерністського стилю.

В Одесі основним будівельним ресурсом слугував не цегла, а камінь-черепашник. На перетині XIX і XX століть почали активно використовувати його текстуру та відтінок (вохра), що призвело до появи численних архітектурних пам'яток з подібними оздобленнями фасадів. Оскільки обидва матеріали надавали надмірну декоративність, черепашник часто обробляли так, щоб він нагадував бетон. Таким чином, на зображенні ми спостерігаємо фасад інституту, де акцент робиться на окремі площини завдяки кольоровим рішенням.

Після Другої світової війни будівлю Інституту значно розширили, добудували Г-подібний корпус таким чином, що будівля перетворилася на П-подібну, розгорнуту у бік вулиці Дідріхсона. Головним став корпус всередині курдонеру, що був вирішений у формах класицизму, поєднуючи у центральному ризаліті й велику арку, й трикутний фронтон.

Ми вважаємо, що оскільки Академія будівництва та архітектури складається з кількох будівель, зведених у різні епохи, було б доцільно відреставрувати першу з них, повернувши їй первісний вигляд до найменших деталей (аналогічно корпусу інституту Баугауз у Дессау). Це могло б стати взірцем архітектурного стилю для одеситів та студентів-архітекторів, які мали б можливість досліджувати модерністську еру прямо в стінах навчального закладу. Така ініціатива стала б гарним прикладом для майбутніх архітекторів, демонструючи важливість збереження архітектурної спадщини, яка колись символізувала прогрес і вражала навіть у простих рішеннях високим естетичним рівнем.

Наступна споруда - студентський гуртожиток в кампусі Водного інституту, зведений у 1929 році.

Фото: сайт PhotoBuildings Гуртожиток студентського містечка Водного інституту, арх. Любельський Л. А., 1929 р. Вул. Старопортофранківська, 59

За художньо-стилістичними характеристиками, цей об'єкт належить до конструктивізму. Проте він цікавий тим, що втілює специфічні особливості Одеси, які можна зустріти в історичному центрі міста. Фасад має симетричну тридольну структуру, що вказує на класичне проектування. Важливим аспектом є те, що в одеській квартальній забудові в період конструктивізму стало модним створювати кармани (курдонери), відсунутою вперед основною частиною фасаду в порівнянні з червоною лінією забудови. Це рішення сприяло не лише об'ємному та просторовому збагаченню архітектури, замість декорування, але й покращенню санітарних умов через додаткове озеленення з боку вулиці та природне провітрювання, яке забезпечувалося утворенням спіральних повітряних потоків. Головною метою було зменшення значного контрасту між багатою ліпниною фасадів та майже чистими площинами, які на той момент виглядали надто чужими у загальному контексті.

Зображення: ресурс OdessaStory. Студентський гуртожиток (перша черга), проектований у 1930 році. Будівельні роботи тривали з 1931 по 1934 рік. Знищено у 1940-х. Адреса: вулиця Старопортофранківська, 71.

Цей п'ятиповерховий гуртожиток у міжвоєнний період вважався досить значним за висотою. Місця в ньому були надані для студентів таких навчальних закладів, як Державний університет, Медичний інститут, Медико-аналітичний інститут та Педагогічний інститут.

Будинок складався з трьох об'ємів, середній з яких значно відступав від червоної лінії Старопортофранківської. Але чомусь озеленення, передбачене проєктантами, не було виконане. Виступи бічних флігелів відносно центрального корпусу були обіграні напівциліндричними ризалітами із сходовими клітками та суцільним склінням. Це надзвичайно збагачувало будівлю, враховуючи ефекти тонованого скла, й робило її надсучасною.

Під час Другої світової війни гуртожиток був зруйнований у результаті авіанальотів.

Серед нових будівель навчальних закладів, окрім інституту інженерії, особливо привертає увагу будівля технологічного інституту.

Фото: Old.Odessa.ua (viknaodessa.od.ua) Одеський механіко-технологічний навчально-виробничий комбінат (одна з історичних назв технологічного університету), 1932-1935 рр., архітектори А. Б. Мінкус та М.А. Шаповаленко. Вул. Канатна, 112. Зруйнований під час обстрілів 1941 р. Відбудований у сталінському ампірі Фото з сайту Old.Odessa.ua (viknaodessa.od.ua)

Її не можна розглядати окремо від будівлі гуртожитку, з яким вона утворює досить великий комплекс. Планів не зберіглося, але фотографія з літака вже зруйнованих корпусів 1943 р. дає уявлення про цей комплекс. Ми виділили ці дві будівлі червоним:

Технічний університет, розташований на вулиці Канатній, 112-116. Основний корпус знаходиться справа. У верхньому лівому куті розташована будівля студентського гуртожитку.

Є відчуття, що центральна прибудова на головному корпусі з'явилася пізніше. Її поєднання з головним об'ємом механічне, та й сполучення об'ємів не виглядає органічним, втім, навіть у такому вигляді суха казармена будівля учбового корпусу значно збагатилася. Тим паче що приклад гуртожитку, де також було два, й навіть три етапи будівництва, навпаки, справляє ефект професійного підходу до справи.

Зображення: Античний гуртожиток Інституту зерна та борошна, розрахований на 800 осіб. 1932-1935 роки, архітектор (ймовірно): А. Б. Мінкус. Адреса: вулиця Канатна, 116. Демонтований у березні 2021 року.

Гуртожиток технологічного інституту (Інституту борошна) є ще одним із взірцевих прикладів міжвоєнного модернізму Одеси.

Насправді, у нас є три будівлі, кожна з яких виконана у своєму власному стилі. Найбільш вражаючою є перша (з правого боку). Це громадська зона, що містить їдальню (на передньому плані) та спортивну залу (ззаду). Зліва розташовані два додаткові корпуси, які відокремлює курдонер. Вони прикрашені елементами декору, такими як карнизи та геометрично оформлені міжвіконні фільонки.

Третій корпус, що має аналогічний об'єм, розташований ліворуч і вирізняється значним виступом вперед. Цей виступ оформлено циліндричним ризалітом сходового маршу, який доповнюється півколом правої прибудови. Сам корпус гуртожитку відзначається ще більшою кількістю декоративних елементів на фасаді. Повертаючись до загальної архітектурної композиції, стає очевидною важлива роль циліндричних об'ємів, які вносять акценти у відповідних ділянках комплексу.

Неймовірно, але цю пам'ятку безжально зруйнували у 2021 р.

Будівля автоматичної телефонної станції є однією з найяскравіших, ба більше - іконічних будівель конструктивізму. Вона розташована у самісінькому центрі Одеси, на відстані чотирьох кварталах від Оперного театру.

Зображення: PhotoBuildings Автоматизована телефонна станція, архітектор Н. Л. Гуревич. 1929-1930 роки. Вулиця Європейська (раніше Катерининська), 37, на перехресті з вулицею Святослава Караванського (колишня Жуковського), 25.

Проєкт було затверджено 18 червня 1929 року з рекомендацією зменшити виступ еркеру до 2 метрів від основної конструкції. Хоча було б цікаво ознайомитися з оригінальним проєктом, на жаль, його знайти не вдалося. У території станції були зосереджені всі види зв'язку: міжміський, переговорний, телеграфний, поштовий та радіовузол. За потужністю вона посіла друге місце в Радянському Союзі.

Хоча загальний стан будівлі виглядає порівняно задовільно, існує одна суттєва проблема — це невдале дизайнерське рішення фасаду прибудови нового корпусу станції, зведеного в 1975-79 роках з південного боку (з правого боку фасаду, що виходить на вул. Європейську). Напівциліндричний ризаліт надавав архітектурі динаміки, підкреслюючи горизонтальні лінії на фоні загальної горизонтальної композиції. Автор навмисно вивів огорожі балконів на глухий фасад, щоб досягти цього ефекту. Проте, справа, прибудова чомусь виглядає повністю монотонною через вертикальні елементи, які не лише нейтралізували динаміку еркеру, а й позбавили композицію об'ємно-просторової гри.

Місця відпочинку радянської аристократії

Фото: Old.Odessa.ua (viknaodessa.od.ua) Санаторій ГПУ СРСР ім. Ф. Е. Дзержинського (перший корпус), арх. О. І. Дубінін, 1931-1939 рр. Відновлення та реконструкція лікувального корпусу, арх-ри: Е. С. Баумштейн, Р. А. Володимирська, 1947-1949 рр. Французький бульвар, 52

Санаторій для працівників міліції (другий корпус санаторію НКВС імені Дзержинського), 1934 рік. Адреса: вулиця Академічна, 30. Під час зими 2010-2011 років зазнав руйнування.

Медичні установи та санаторії становлять, мабуть, одну з найзначніших тем у модерністській архітектурі Одеси. На жаль, ці архітектурні об'єкти часто приховані серед зелені і розташовані на віддалі не лише від основних вулиць, але й від самого центру міста. Це є однією з причин, чому подібний архітектурний стиль в Одесі не став прикладом для наслідування чи подальшого розвитку в місцевому архітектурному ландшафті.

Давайте звернемо увагу на особливо засекречений санаторій НКВС (ГПУ) СРСР, названий на честь Ф. Е. Дзержинського. Ця велика територія поділена на три секції, які відокремлює Французький бульвар і Академічна вулиця. У північно-західному куті перехрестя цих вулиць розташована центральна частина з входом з боку Французького бульвару, 52.

Концепція центральної будівлі з великим циліндричним простором зимового саду полягала в тому, щоб завершити простору довгу алею, що вела до величезної круглої клумби, розташованої в центрі. Ця алея простягалася й на протилежний бік Французького бульвару, де розташовувалися сходи, що вели до моря (це третя ділянка з незначною висотною забудовою). Іншими словами, було важливо підкреслити цю осьову лінію з далека.

Два інші корпуси розташовувалися на іншому боці Академічної вулиці. Тому перпендикулярна друга головна алея комплексу просто перетинала цю вулицю. Згодом ці ділянки стали окремими закладами. Автором проєкту є архітектор Олександр Дубінін, який звів кілька житлових комплексів для працівників НКВС та інших структур.

Основна частина санаторію, розташованого на вулиці Академічній, складалася з двох витягнених корпусів, які з'єднувалися у формі літери V. До початку 2000-х років західне крило було зруйноване. Весь простір східного крила був перетворений на коридор, з якого відкривалися кімнати на північній та південної сторонах. На сході цього крила знаходилася сходова клітина. На місці, де з’єднувалися обидва крила, розташовувався великий напівкруглий простір з вестибюлем і сходами, а на другому поверсі була влаштована веранда.

Санаторій для співробітників міліції (третій корпус для жінок санаторію НКВС імені Дзержинського), 1934 рік. Адреса: вулиця Академічна, 30.

Санаторій НКВС, названий на честь Дзержинського, був відкритий у 1932 році. Він розташований на вулиці Академічній, 30. Це яскравий приклад класичних елементів, інтегрованих у стиль конструктивізму.

Зображення: Санаторій імені Леніна, архітектор Ф. А. Троупянський, 1928 рік. Знищений у 1940-х роках, курорт Куяльник.

Ми вже обговорювали унікальні риси одеського модернізму, в якому навіть у найрадикальніших проявах відходу від традиційних художніх стилів можна помітити глибоке коріння класичних форм у композиційній структурі. Особливо варто зазначити, що класицистичні елементи були щиро інтегровані в модерністські архітектурні рішення. Це стильове напрямлення намагалося адаптувати міжнародний стиль до національного контексту в різних країнах. Яскравими прикладами цього є два санаторії - санаторій Леніна на Куяльницькому лимані та Лермонтовський санаторій. Ці споруди також цікаві тим, що їх автором є Троупянський, який розробив проєкт Інженерного інституту — зразка конструктивістської архітектури.

Безперечно, має значення той факт, що від 1932 р. почався повільний відкат від модернізму до класицизму. Однак у даному випадку ми навели приклади ранніх проєктів, які лише підтверджують, що для Одеси пошук виявлення місцевої ідентичності просто збігся з "кривою лінії партії".

Зображення: Лікувальний комплекс санаторію Лермонтова, спроектований архітектором Ф. А. Троупянським у 1927-1928 роках, розташований на провулку Джевецького (раніше Лермонтовському), 2. Житлові будівлі.

В історичному центрі Одеси, як не дивно, досить багато конструктивістських будівель. Але недбале ставлення до них, спроби "осучаснення" чи "поліпшення" настільки їх спотворили, що око їх ігнорує. Втім, ми зупинимося на деяких знакових спорудах. Найбільш цікавим є будинок Радторгфлоту, на розі провулку Футуристів (колишній Маяковського) та Преображенської вулиці.

Знімок: Вікентій Кугель. Будинок Радторгфлоту, спроектований архітектором П. М. Діденком у 1928-1929 роках. У 1970-х роках будівлю було реконструйовано, додавши новий поверх і оновивши фасад. Адреса: провулок Футуристів, 9, на розі з вулицею Преображенською, 22.

Фото: група Одеські Краєзнавці

Автор будівлі - штатний архітектор при Чорноморському пароплавстві Петро Діденко. Її звели у 1930 р. (вже існувала) й, на нашу думку, це найяскравіша житлова споруда модерністського періоду з одеським колоритом. Окрім знайомого нам курдонеру з боку провулку Футуристів з поперечним корпусом у бік двору тут подане нескладне, але ефектне кутове з'єднання двох корпусів вертикальною призмою сходової клітки з кутовим вертикальним суцільним склінням. Архітектор влучно підіграв схилу провулку й підвищений об'єм сходової клітини підтримав висоту далекого лівого кута будівлі.

Архівні знімки зафіксували первісну двоколірну палітру фасаду, а також ключовий художній аспект конструктивізму - детальне розділення віконних рам, що створює потрібну візуальну глибину декору майже оголених фасадів у загальному ритмі одеської квартальної архітектури.

Заміна цих віконних рам на ПВХ надзвичайно спотворює ефект, якого добивалися архітектори. Але з цим будинком трапилася й інша одеська проблема - на ньому надбудували ще один поверх, чим остаточно знищили його "стильність".

У 1928 р. Петро Діденко розробив проєкт ще одного будинку для працівників Радторгфлоту, на вул. Троїцька, 22.

Фото: PhotoBuildings Житловий будинок Радторгфлоту, арх. П. М. Діденко, інж. Ф. І. Горичев. 1929-1931 рр. Пізніше надбудований четвертим поверхом. Вул. Троїцька, 22

Житловий будинок Радторгфлоту, арх. П. М. Діденко, інж. Ф. І. Горичев. 1929-1931 рр. Пізніше надбудований четвертим поверхом. Вул. Троїцька, 22. Проєкт та фото з сайту PhotoBuildings.

Будинок передбачав 32 квартири, покрівля - черепична, центральне водяне опалення. Але він отримав кілька зауважень, включно зі зменшенням висоти будівлі.

У лютому 1929 року інженер Ф. Горичев представив окружному інженеру оновлену версію проєкту, яка передбачала спорудження лише фасадної частини в спрощеному виконанні, без внутрішнього дворового блоку. Проте цей варіант також не був втілений у життя. Того ж року було розроблено новий проєкт, в результаті чого було додано ще один поверх, що суттєво знизило вартість реалізації задуму.

На актуальному зображенні чітко видно, як зміна віконних рам, нове скління та оновлення балконних огороджень суттєво спотворюють фасад. Монотонність кольору зменшує привабливість архітектурних деталей.

Архітектура модернізму є вкрай вразливою і чутливою до реконструкцій та недбалого ставлення. Неправильне сприйняття цієї архітектури сучасниками в основному виникає з того, що століття експлуатації цих споруд суттєво спотворило їх первісний вигляд, що ускладнює об'єктивну оцінку її переваг і недоліків.

Наступний приклад - елітний будинок в Одесі, призначений для співробітників НКВС.

Зображення: Одеска архітектура Унікальний житловий будинок для працівників НКВС, спроектований архітектором О. І. Дубіним у 1929-1931 роках. Розташування: вул. Маразліївська, 1-а. Додаткові фотографії та деталі про цю будівлю можна знайти на ресурсі Одеска архітектура.

Архітектурна концепція цього будинку добре відома: він має витягнуту форму (150 м) і складається із семи секцій, в яких переважають 4-6 поверхів. Особливістю є два поглиблення в корпусах, що підкреслюють симетрію та завершують візуальну вісь вулиці Троїцької. У внутрішньому дворі створено дитячі майданчики, спортивну зону та літню естраду - це справді унікальні умови для проживання.

Будівля НКВС стала першим масштабним проектом Дубініна, який він успішно здійснив ще до завершення навчання в Одеському політехнічному інституті (1932). Пізніше він долучився до роботи в бюро Комунбуд і вирізнявся як один із найбільш запальних прихильників раціоналізму серед архітекторів Одеси свого часу.

Розглянемо особливості цього напрямку у наступному прикладі. Це військове містечко на проспекті Шевченка.

Зображення: Сергій Дяченко. Військове містечко, що складається з чотирьох житлових будинків, їдальні, центральної котельні та ясел (останнє зображення). Архітектор О. І. Дубінін, під наглядом архітектора А. Л. Гольденберга. 1932-1933 роки. Адреса: вул. Пироговська, 7, на перетині з проспектом Шевченка та вул. Семінарською.

Стильові особливості конструктивізму тут майже втрачені, ритм та пропорційний стрій відштовхуються від раціональності планування та технічного обслуговування будівлі. Зауважте, що йдеться не про окрему споруду, яка може бути зовсім невиразною, а про композиційний ансамбль з кількох будівель, які разом й складають цілісний об'єкт. Бачимо знайомий нам курдонер з озелененням та дитячим майданчиком з головної вулиці.

Гра у мінімалізм

Житловий комплекс кооперативу "Червоний Хімік", спроектований архітектором Н. М. Каневським, був зведений у 1930 році. Він розташований на вулиці Прохорівській, 13, на перетині з вулицею М'ясоїдівською, 11.

В одеському модернізмі можна спостерігати більш витончену гру з формою, яка виходить за межі традиційних стильових прийомів. Наприклад, обробка кута будівлі за допомогою округлення, що відповідає ширині вікон, створює ілюзію колони. Це дає змогу досягти враження розкішної архітектури, використовуючи при цьому мінімум фасадних елементів. Початковий проект був розроблений у 1929 році, а його доопрацювання відбулося в 1930-му.

Наступним буде приклад комбінації стандартних елементів у досить складні конфігурації.

Зображення: PhotoBuildings Житловий комплекс. Інженер Л. А. Любельський. 1929-1930 роки. Вулиця Кінна, 2-4, перехрестя з Софіївською.

У цьому проекті об'єднано п'ять стандартних секцій, з яких дві повторюються. У підземному рівні розміщені господарські приміщення, зокрема кімната для прання. Також передбачена квартира для наглядача та технічного контролю за будівлею.

Фактично, перед нами два будинки з різними типами квартир, власне, тому й поштових номери два. За стилістичними особливостями тяжіє до раціоналізму.

На завершення, розглянемо приклад поширеного в той час фасадного оформлення.

Зображення: Одеска архітектура. Будівля ЖБК "Інжбуд", архітектор А. Б. Мінкус. 1930-1931 роки. Вулиця Університетська (попередня назва - Єлісаветинська), 21-а.

Бачимо симетрію, виокремлення з'єднуючого та динамічного елементу у вигляді сходової клітки в центрі, з "градусником". Характерна його особливість - східчасте поглиблення цієї вертикальної ніші. Майже всі такі фасади спотворені заміною віконних рам та переробленням балконів. Але тут ще й фасад був вкритий керамічною плиткою в один колір.

Ми обрали цікаві об'єкти модернізму, які не мають вираженого впливу класичних традицій. Не розглядали раціональний модерн, хоча в цьому випадку загальна концепція фасадів все ж зводилася до геометрично витончених стилізацій класичних форм, таких як трикутні фронтони, пілястри, канелюри, а також стилізації елементів ордерів і кронштейнів.

Загалом, на Одесу чималий вплив справив саме конструктивізм. При тому, що тут майже немає інтернаціонального стилю чи безкомпромісного функціоналізму. Ймовірно, слід шукати пояснення у надмірності контролю радянських спецслужб над життям міста у 1920-ті-1930-ті рр. та непритаманної Одесі ізоляції від решти світу.

Архівні креслення та посилання на джерела отримані з ресурсу: https://photobuildings.com/list.php?cid=4.

Дослідження архітектурних особливостей Одеси: tps://all.archodessa.com/all/

Зображення та важлива інформація:

Авторський блог Antique

Одеска архітектура

https://viknaodessa.od.ua/old-photo/

Щиро дякую Сергію Дяченку, досліднику архітектури Півдня України, дійсному члену УНК IKOMOS та представнику спілки архітекторів, за його неоціненну підтримку в підготовці матеріалів.