Майстриня гуцульської кераміки, яка представляє вже п’яте покоління своєї родини, оберігає стародавнє мистецтво виготовлення глиняних виробів, передане їй у спадок - На заслуженому відпочинку.

Отримала знання від дідів-прадідів

Мати майстрині, Ірина Козак, бабуся та дідусь, Анна та Михайло Рощиб'юки, були членами Спілки художників України. Сестра бабусі Павліна Цвілик, так само як і прадід і прабабуся героїні, Йосип і Марія Совіздранюки, займалися керамікою. А до них з гончарним колесом та піччю працювали їхні предки -- родина Волощуків. Тож Іванна - майстриня гуцульської кераміки в п'ятому поколінні. Жінка радіє, що цим мистецтвом цікавиться також її онука. Тож планує їй передати знання.

Цікаво, що це ремесло не є суто жіночою або суто чоловічою справою. Традиційно до виготовлення виробів залучається вся родина. Таким чином діти бачать працю батьків, переймають їхній досвід. Тому першими вчителями для Іванни стали бабуся і мама.

Після завершення навчання в Косівському технікумі народних художніх промислів, вона знайшла своє місце на тому ж комбінаті. Згодом, коли батьки вирішили створити невелику керамічну майстерню у себе вдома, вона приєдналася до них.

Її захоплення і прагнення створювати мальовану кераміку спонукали до відкриття власної майстерні. Спочатку вона розташовувалась у літній кухні. Налагодження виробничого процесу зайняло кілька років: шукали постачальників матеріалів та вирішували, де найкраще випалювати готові вироби. Наполегливий шлях до реалізації мрії та підтримка чоловіка врешті призвели до створення невеликої, але повністю обладнаної майстерні, де є все необхідне для роботи — гончарний круг і електрична піч для випалювання. Майстер-класи, які проводила майстриня, здобули популярність, і для них було вирішено облаштувати простору виставкову залу.

У творчому доробку Іванни Козак-Ділети можна знайти різноманітні предмети, такі як посуд для столу та спецій, декоративні тарелі, елегантні вази, кухлі, ритуальні речі, свічники та кахлі. Кожен з її виробів має свого потенційного покупця. Іноді майстриня навіть не встигає виставити нову тарілку в залі, як її вже швидко купують. Водночас інші вироби можуть чекати своїх нових власників місяцями, а інколи й роками, поки зрештою не знайдеться хтось, хто вирішить придбати їх усю композицію.

Вона зазначає, що ріжкування є давньою традиційною технікою. Цей процес полягає в тому, що на темно-коричневій глині наноситься білий малюнок.

Шлях від простого шматка глини до готового виробу займає приблизно чотири місяці. Цей технологічний процес є досить складним і залежить не лише від майстерності ремісника, а й від сезону. Наприклад, взимку сушіння виробів триває значно довше.

Навіть виробництво фарб для декорування виробів залишається традиційним. Як жовтий барвник використовують стронціанову фарбу. Зелений створюють на основі міді.

Фото з архіву Іванни Козак-Ділети

НАША ДОВІДКА. Традиція виготовлення косівської мальованої кераміки належить до нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.