Чи існує у України альтернативний план стосовно Криму? (Марина Данилюк-Ярмолаєва)

Редакція Цензор.НЕТ не завжди поділяє думки авторів. Всі матеріали, розміщені в розділі "Блоги", є відповідальністю їхніх авторів.

Колись давно елітну конференцію про смисли для політики та бізнесу проводили у Ялті. Утім курортне місто давно в окупації, тож логічно, що тему Криму торкнули теж.

Я не вважаю, що є щось негативне в тому, що західні політики пропонують свої рішення щодо кримської проблеми. Якщо у нас бракує власних ідей, а наші сучасні лідери не можуть запропонувати альтернативи, було б доцільно звернути увагу на думки інших, які мають досвід і авторитет на Заході. Врешті-решт, погляди на Крим — це лише особисте бачення Сікорського. Саме для таких обговорень створюються різноманітні дискусійні платформи та форуми.

Я з повагою ставлюсь до заяви Меджлісу та уважно ознайомилась з коментарями Єрмака і МЗС, які підтверджують, що Крим є частиною України. Однак, варто бути відвертими: після того шоку, який ми пережили 24 лютого 2022 року, коли наступ з боку Криму став справжнім тріумфом ворога, не можна обмежуватись лише споживанням чебуреків на знак підтримки Криму. Або ж купівлею квитків на концерт в Ялті від групи, яка раніше випустила популярну пісню про Бахмут.

Крим під контролем Росії, перетворений на потужну військову базу, що забезпечує моніторинг великої частини Чорного моря, став справжнім випробуванням для тисяч українців. Їм обіцяли безпечні коридори через Чонгар, але реальністю стали тортури та загибель в умовах окупації.

Руїни Маріуполя є наслідком байдужості до ситуації в Криму. Спустошений Херсон на передовій — це продукт недалекоглядної політики. А якщо ми торкаємося захопленої Запорізької атомної електростанції та постійних погроз з боку росіян щодо її підриву, то це також відображає те, як багато політиків вели себе, насолоджуючись миттєвими вигодами, не намагаючись знайти реальні шляхи для повернення Криму.

Неправильне ставлення до Криму, впевненість у тому, що наші люди там чекають на повернення України – лише потрібно трохи скинути води з Каховського водосховища – призвело до втрати пильності. Ворог завдав найсильнішого удару взимку не з Донбасу, а саме з Криму, вгативши ніж у самісінький живіт. Вся окупована територія Півдня – це наслідки недалекоглядної політики стосовно Криму.

Тому максимально дивно, коли в умовах пошуку варіантів завершення війни, щоденних заяв про саміт миру з Росією чи без, -- у нас лише один варіант для Криму. "Крим -- це Україна" -- без уточнення, а що ми будемо робити для його демілітаризації та нестерпного життя понаєхавших сотен тисяч російських силовиків. У цих молодих людей народились в Криму діти й логічно, що через певну кількість років вони заявлятимуть, що це їх земля.

Що ж сказав Сікорський на заході Пінчука? "Крим має символічне значення для Росії, і особливо для (президента РФ) Путіна, але стратегічно він є важливим для України. Тому я не уявляю, як вони зможуть дійти згоди без демілітаризації Криму". Я не почула нічого негативного в цих висловлюваннях, адже всім відомо, що не лише Путін, а й популярний російський опозиціонер 100% відчує труднощі з питанням Криму.

Сікорський озвучив один із можливих сценаріїв. Це був саме сценарій, а не наказ чи ультиматум. "Ми могли б передати це під контроль ООН для проведення місії, яка займатиметься підготовкою справедливого референдуму, після того як буде з’ясовано, хто є законними мешканцями, і так далі... А також ми могли б відкласти реалізацію на два десятиліття".

На мою думку, ситуація не є настільки критичною чи негативною. По-перше, важливо провести чітку ревізію законних мешканців Криму. Наприклад, чи має право на проживання в Криму дитина, що народилася від пари окупантів? Або ж син місцевої мешканки, що має зв'язки з російським спецназом ГРУ, який брав участь у вбивствах мирних жителів у Маріуполі? Також виникає питання щодо власників українських паспортів, які згодом отримали російські, і тепер працюють на судах та літаках, що атакували наші міста ракетами. Як з цим всім діяти?

Що стосується мандата ООН, українці часто висловлюють невдоволення тим, що бюрократія організації, на їхню думку, стала занадто відчуженою і неефективною. Багато хто вважає, що замість цього слід зосередитися на проблемах Криму, зокрема на базовому моніторингу умов життя людей, які залишаться на анексованому півострові.

У сучасний історичний період, коли не вистачає військових ресурсів та навіть базових урядових експертів, іноді доцільніше витримати паузу. Китай, наприклад, чекав на повернення Гонконгу близько століття, і врешті-решт дочекався. Сьогодні він є основним постачальником чипів для російського військово-промислового комплексу.

Українські лідери можуть нескінченно сердитись на Сікорського. Проте ідея перерахувати всі живі істоти, які перебувають на півострові, та передати їх під контроль мандата ООН виглядає, принаймні, кращою альтернативою, ніж нічого.

Які реалістичні пропозиції натомість ми чули від урядовців? Пропозиції засіяти кримські гори медичним канабісом? Об'яву про створення кадрового резерву для того, аби взяти владу в Криму у свої руки? Однак є суттєве питання -- а чиїми руками визволяти той Крим? Адже літній контрнаступ 2023 року і піар навколо нього показав, що це не легка туристична прогулянка на велосипеді.

Тим часом у підручниках для українських семикласників друкують карти України без Криму. Не знаю, чи це помилка дизайнера, чи криза професійних кадрів у Міносвіти.

Залишається фактом, що чим більше ми будемо повторювати фразу "Крим — це Україна" без чіткої стратегії дій, тим глибше Росія укоріниться на анексованому півострові.